5 слов 5 Слов про суть подій
Тетяна Гай мріяла стати співачкою з дитинства. Вона співала вдома, у школі, на сцені — і завжди відчувала, що голос для неї більше, ніж просто талант. У юності вона брала участь у вокальних конкурсах, де вражала журі. В одному з таких конкурсів її відзначила сама Lama — зірка української сцени, яка побачила у Тетяні справжній потенціал. Та після цього минуло півтора десятиліття, перш ніж вона знову вийшла на сцену вже як артистка. Чому вона так довго відкладала свою мрію і як сьогодні проживає свій вокальний ренесанс — у відвертому інтерв’ю.
Тетяно, ви говорите, що «Зозуля» — це особлива прем’єра. Чим вона для вас важлива?
«Зозуля» — це ніби голос мого серця, який я довго не дозволяла собі почути. Я співала ще з дитинства, але потім життя закрутило в інший бік. І лише зараз я нарешті повернулася до того, про що мріяла з дитинства — стати співачкою. Ця пісня відрізняється від двох моїх попередніх і звучанням, і тематикою, і виконанням. Вона більш глибока, драматична, і я впевнена, що торкнеться сердець багатьох людей. Для когось вона стане дзеркалом, а для когось — можливістю зцілити свій біль.
Ви раніше брали участь у різних вокальних конкурсах. Яким досвідом він був для вас?
Це був дуже емоційний період. Я пам’ятаю, як стояла на сцені конкурсу “Свіжа кров” на М1, хвилювалася, але коли почала співати — забула про все. Тоді мене відзначили серед кращих, а в журі була Lama. Але, на жаль, я тоді загубила свою мрію — не вірила в себе до кінця.
Чому після такого успіху ви не пішли в музику одразу?
Тому що я тікала від себе. Це звучить дивно, але я довго не дозволяла собі співати. Ніби боялася, що мрія зламається, якщо спробую зробити її реальністю. Я пішла в іншу сферу — у медіа, де теж було шоу-бізнесове життя, але не моє власне. Я допомагала іншим сяяти, а сама ховалася за лаштунками.
І все ж ви повернулися. Як це сталося?
У якийсь момент я зрозуміла: або я співаю, або я втрачаю себе остаточно. І тоді я записала «Чекаю твій дзвінок». Потім з’явилася «Ми побачимося» — пісня про віру у зустріч. А тепер — «Зозуля», зовсім інша за настроєм. Вона драматична, глибока, бо я вже не хочу ховати емоції і гасити свій голос.
Тобто три пісні — це ваш шлях повернення до себе?
Саме так. Перша — про очікування, друга — про надію, а третя — про біль і водночас силу. Це моя історія, моя еволюція. Я нарешті живу так, як мріяла, і це відчувається в кожній ноті.
Які емоції ви хочете подарувати слухачам «Зозулі»?
Хочу, щоб кожна людина, яка колись втрачала і знову знаходила себе, почула в цій пісні себе. Вона гостра, відверта, але й чесна. Бо музика має бути справжньою, інакше вона не працює. Тому слухайте і зцілюйтесь.
